Штрих до творчості художниці Лесі Приведи

Торкнулися таланту. Обережно, іноді неуважно. В суєті життя не завжди мали час заглибитися в усі тонкощі її неповторного багатогранного мистецтва. Слів замало, почуттів – повен світ, коли бачиш твори її рук і душі, розуму. Цвіт. Це пишний буйний цвіт нації, який покинув Україну і не покидав її ніколи… Вона живе Україною, черпає наснаги у рідної землі, доповнюючи вміло і красиво, органічно усіма кращими моментами, які дає тутешній світ. Це Леся Приведа. З хорошої ініціативи парафіян їй було запропоновано написати ікони до при вході до нашої церкви. Ікони на склі. Цієї техніки ще не пробувала. Шовк, полотно, папір, граніт, солома, яєчна скорлупа… На чому лиш не працювала Лесина рука. Та не на склі. Спробувала. Вийшло. Два архангели з обличчями українських воїнів добра (це був час революції гідності) зустрічають щодня усіх, хто йде до храму молитися. Богу поклонитися. Ці військові Господа стоять на сторожі українського материнського тепла. Матір Божа Зарваницька – в надійнім ореолі архангельського світла . Вони для неї сила, слава, взаємооборона і буття в імя Ісуса і нашого майбутнього життя… В усьому тому є вкладена і Лесина душа.
Приємна і трішки сумна новина. Пані Леся повертається додому, в Україну. Хай Бог благословить таке рішення. Рідна земля лікує, годує, надихає і цінує. Ні, не на державному рівні, на рівні простих людей, особливо родини, до якої лине. А ще – до червоної калини, до паростків надворі, до бурхливих ручаїв, до осінньої позолоти і справжніх українських вівтарів.
Щасти Тобі , Лесю.